Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів
Щоб адаптація першокласника пройшла успішно вчитель повинен дотримуватися наступних умов:
1. Спрямовувати навчально-виховний процес на інтереси дитини. Педагог повинен ставитися до дитини як до суб’єкта у педагогічному процесі, включати її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Під час навчального процесу вчителю необхідно визнавати та приймати учнів як рівноправних партнерів, що мають власну думку, здатні зробитив свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
2. Створювати сприятливий психологічний клімат як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
3. Педагогу необхідно вірити в унікальність кожної дитячої особистості, бути зацікавленим у долі кожної дитини, створювати атмосферу успіху.
4. Надавати допомогу дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
5. Забезпечувати оптимальний фізичний, розумовий та психічний розвиток дитини.
6. Розвивати мотиваційну сферу дитячої особистості.
7. Розвивати у дітей необхідні психологічні якості: ініціативність, здатність до вмотивованого ризику, адекватну самооцінку, високу працездатність, силу волі, самодисципліну, відповідальність, вміння розподіляти свій час, впевненість, самоповагу, стійкість у подоланні труднощів.
8. Збагачуватиувати та розшиювати "Я-образ дитини" через розширення сфер її діяльності. Вчителю необхідно забезпечувати простір для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримувати їх життєрадісність. Формувати навички творчого саморозвитку.
9. Здійснювати психологічну підтримку дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів; демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо; здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
10. Забезпечувати індивідуально-диференційований підхід до дітей.
11. Дотримуватися єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
12. Виховувати у дитини почуття соціальної відповідальності, а також сприяти гармонійному поєднанню розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".
Відео Документів Google
Відео Документів Google
Відео Документів Google
«Поради вчителю: піклуйтесь про себе та своє здоров'я»
Чим ближче кінець шкільного робочого тижня, тим важче вчителю утримуватись на поверхні й не захлинутись у водоверті буднів. Усі знають, що прямим обов'язком учителя є постійна турбота й підтримка своїх учнів, але не менш важливо навчитися піклуватися про себе і своє здоров'я.
Професор психології Гейл Кінман на сторінках Гардіан акцентує увагу на трьох порадах учителям на кожний день протягом п'яти днів робочого тижня, спрямованих на зняття стресу та підтримку свого розумового, тілесного й душевного здоров'я.
Понеділок. Загальновизнаною є істина, що ніхто не любить понеділок, але саме вчителю так важливо спокійно розпочати свій робочий тиждень.
Спробуйте розслабитись упродовж хоча би двох-трьох хвилин, перш ніж ваші учні зберуться вранці на перший урок. Уявіть собі весь день у позитивному плані, наскільки це можливо, що позитивно позначиться на вашому душевному стані.
На найближчій перерві між уроками постарайтеся вийти зі стану «на автопілоті» й очистити свій розум, просто з'ївши якийсь фрукт. Зосередьтеся саме на процесі його поїдання, відволікаючись від шкільних проблем.
Після роботи хоч би трохи погуляйте. Зосередьтесь на тому, що ви бачите навкруги: відчуйте запахи, прислухайтесь до шуму, відчуйте «смак» оточуючого світу. У жодному випадку не використовуйте цей час, щоби будувати якісь плани чи концентруватись на рішенні якихось проблем.
Вівторок. Це хороший день для того, щоби звернути увагу на перші ознаки прояву втомленості. Подумайте про те, як проходить тиждень, і просто придивіться до речей, що починають вас турбувати. Це допоможе визначити ваші «тригерні точки» (trigger роint, від англ. trigger – курок – надчутливі зони, наприклад, на шкірі, ‑ пер.) і намітити заходи з виправлення ситуації.
Із другої половини дня почніть виконувати спеціальні вправи для зняття м'язової напруги, наприклад, просто напружте плечі при вдиху, а потім розслабтесь при глибокому видиху. Відчуйте, як напруга поступово зникає.
Вівторок має бути днем прощення. Більшість із нас схильні до накопичення численних негативних емоцій, які слід просто відпустити.
Середа. До середини тижня переконайтеся, що почуваєте себе нормально, не забуваючи при цьому, що здоровий сон для будь-якої людини є життєво важливим чинником.
Уникайте «ворогів» вашого сну. Регулярно дотримуйтесь вашого графіка сну й харчування, прослідіть за якістю сну, харчування та регулярними фізичними навантаженнями. Влаштуйте собі кілька 2-3-хвилинних перерв протягом робочого дня. Сядьте зручніше та сконцентруйтесь на своєму диханні. Постарайтеся свій «блукаючий стан» м'яко повернути до нормального.
Після обідньої перерви влаштуйте собі п'ятихвилинну «відпустку». Уявіть себе в найспокійнішому місці, яке ви можете уявити. По поверненню з «відпустки» ви відчуватимете, що посвіжішали та відпочили.
Четвер. Кращим лікарським засобом у четвер є безтурботний сміх. Добре, якщо у вас знайдеться мотив похихотіти з колегами або подивитись улюблене комедійне шоу.
Сміх має величезні переваги, покращуючи функцію серцево-судинної системи та допомагаючи вам спілкуватися з іншими людьми. Тож починайте свій день з посмішки! Перестаньте відчувати та думати про себе в негативному стилі. Відкиньте нескінченні внутрішні заяви типу: «Повинна ‑ не повинна, зобов'язана – не зобов'язана», щоби знизити рівень стресу й максимально підвищити впевненість у собі.
Визначте свою так звану «буферну зону». Старайтесь у домашній обстановці не допускати «пережовування» своїх робочих проблем, що, урешті-решт, добре позначиться й на вашому здоров'ї, й на вашій продуктивності. Подумайте, що ви можете зробити після роботи, щоби відновити сили.
П'ятниця. Це якраз той час, щоби вимкнути свій «ментальний фільтр». Ви – на порозі вихідних, часу, щоб розслабитись і заспокоїтися після вашої непростої вчительської роботи.
Переконайтеся, що ви дотримуєтесь режиму харчування та вживаєте заходи проти обезводнення вашого організму, простіше кажучи, прослідіть, чи вживаєте ви достатню кількість води. Це особливо важливо, коли у вас наступає період гострої завантаженості або з'являються ознаки стресового стану.
Думайте тільки позитивно. Концентрація всієї уваги на негативних рисах свого характеру та поведінки означає, що ви просто заплющили очі на ваші позитивні якості.
Складіть список речей або дій, що допоможуть вам розслабитись, і чимось порадуйте себе, кохану. Потім виберіть щось одне, наприклад, полежіть в ароматній ванні, з'їжте маленьке тістечко, купіть шарфик... І робіть це, не відчуваючи за собою жодної провини.
Поради, які допоможуть вчителю та асистенту
інклюзивного класу
Що має робити вчитель у класі, де є діти з особливими освітніми потребами? Адже для 94% шкіл в Україні інклюзія — цілковито новий досвід.
Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися із семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.
1. Командна робота — на всіх рівнях
Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників.До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня. Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.
2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма
Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.
3. Спиратися на сильні сторони
Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін. Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».
4. Робити комунікативні паспорти
Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу).Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.
5. Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.
6. Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.
Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).
7. Креативити і візуалізувати
Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові. Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет). Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.Які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.Бо інклюзія — це коли важливий кожен.
Методика Нумікон як спосіб дітям з ООП познайомитись з математикою
Молода та прогресуюча методика Нуміконзарекомендувала себе у багатьох навчальних закладах світу як ефективний шлях до вивчення основ математики для діток. Методика бере початок наприкінці двадцятого століття та набирає популярності у використанні не лише у навчальних закладах, а і під час навчання малюків вдома. Навчати малюків по методиці Нумікон можна розпочинати у віці від трьох років. Адже сама методика передбачає елементи гри. Numicon – це унікальна гра, у використанні якої діти поглиблюють математичні ідеї,а практичний досвід свідчать про те, що Numicon може бути успішним доповненням і ресурсом для роботи, не замінюючи, але успішно і ефективно доповнюючи досить відомі і традиційно існуючі методи і матеріали при роботі з дітьми з ООП.Нумікон - це набір логічних деталей які символізують цифри. Методика дає можливість вивчати цифри задіюючи не лише зорову та слухову пам’ять а також використовуючи тактильні відчуття. Найкраще знайомитись з методикою Нумікон у віці трьох років, коли дитина найбільш цікаво, легко сприймає та засвоює інформацію, та вже починає логічно мислити. Придбавши набір Нумікон головне не випереджати події. Дайте малюку можливість погратися з деталями, які нагадують конструктор. Дитина може для початку розглядати деталі, оцінювати їх розміри, вивчати кольори знайомитись тактильно надягаючи їх на пальчики. Деталі можна використовувати у грі по різному, можна їх застосовувати як трафарет для малювання. Можна їх використовувати як основу для печатки на яку можна наносити фарбу та робити відбитки формуючи, різні знаки, будиночки та звіряток. Згодом можна давати деталькам імена: рожева, блакитна, зелена, присвоюючи кожній із них унікальну ознаку. По цьому принципу можна їх називати як найменша, більша, найбільша. Коли малюк навчиться відрізняти деталі, описувати їх та характеризувати по різних ознаках можна вводити в розмову нові назви деталей такі як сімка, трійка, одиничка. Тільки поки під назвою сімка мається на увазі рожева деталь без математичних пояснень чи обґрунтувань. Такі назви необхідно постійно повторювати для того щоб вони закарбувались у пам’яті малюка, адже усі ці назви пригодяться при переході безпосередньо до занять математикою.
Під час занять математикою дуже легко та наглядно за допомогою фігурок можна пояснити математичні дії:
● Додавання
● Віднімання
● Множення
● Ділення
Додавання можна вивчити запропонувавши малюкові скласти з двох малих деталей конструкцію, яка повністю повторює форму та розмір однієї великої деталі (наочно це можна перевірити поклавши суцільну деталь на складений конструктор), і так пояснити малюкові сам принцип дії додавання та запропонувати малечі порахувати дірочки у складеній конструкції. Дію віднімання теж можна легко пояснити граючись у складання конструктора. Візьміть деталь( паттерн) , наприклад, з чотирьма отворами, та покладіть на неї деталь з трьома отворами, чверть четвірки з одним отвором буде незаповненою та матиме синій колір. Запропонуйте малечі порахувати окремо кількість отворів в більшій деталі та кількість отворів у меншій і отвір із кольором що відрізняється у вигляді з верху. Дуже важливо не зупинятись на досягнутому та щоразу вивчати нові і нові дії. Граючись Нуміконом можна вивчити знаки «більше» «менше» та «дорівнює», використовуючи додатково рисунки з пташкою, клюв якої відкритий завжди до більшої "здобичі" у вигляді більшої деталі і символізуватиме ці математичні знаки. Асоціативно дитина може здогадуватись, де деталь конструктора менша, а де більша.
Методика Нумікон це можливість ефективного навчання дітей з синдромом Дауна.
Діти з синдромом Дауна потребують більше часу, та уваги для засвоєння основних принципів методики, про те результати виправдовують старання, адже завдяки ігровій складовій методики Нумікон батькам та педагогам легше адаптувати дитину до навчання, привернути та затримати увагу малюка на кольорових пластинках з отворами. Початковий етап знайомства з фігурками може бути тривалим, проте цей етап допоможе розвинути у малюкова дрібну моторику, вивчати кольори, малювати, виготовляти із конструктора Нумікон буси, пронизуючи ниткою отвори в деталях, робити пластинами конструктору відліпки на тісті чи пластиліні. Коли малюки привикнуть до деталей та із задоволенням гратимуться у складання конструктора можна переходити до математичних пояснень. Запорукою навчання дітей з особливими потребами є постійне спілкування з дітками. Особливий підхід до дітей та любов, у сукупності з методикою Нумікон дають неймовірні результати і згодом «діти сонця» наздоганяють однолітків у розвитку та можуть навчатися разом із ровесниками в одному навчальному закладі.